Тести на відновлення передбачають облік змін і визначення термінів відновлення після стандартної фізичного навантаження таких показників кардіореспіраторної системи, як частота серцевих скорочень (ЧСС), артеріальний тиск (АТ), свідчення електрокардіограми (ЕКГ), частота дихання (ЧД) і багато інших. У спортивній медицині використовуються проби В. В. Горіневс-кого (60 підскоку протягом 30 с), Дешин і Котова (трихвилинний біг на місці в темпі 180 кроків на хвилину), Мартіні (20 присідань) та інші функціональні проби. Під час проведення кожного з цих тестів враховують ЧСС і ПЕКЛО до навантаження і після її закінчення на 1-й, 2-й, 3-й і 4-й хвилинах. До тестів на відновлення відносять і різні варіанти тесту зі сходами (step-test). У 1929 р. A. Master ввів двоступінчастий тест, де реєструється також ЧСС, АТ після певної кількості підйомів на стандартну сходинку. Надалі цей тест почав застосовуватися для реєстрації ЕКГ після навантаження (A. Master a. Н. Jatle, 1941). У сучасному вигляді двоступінчастий тест передбачає певне, що залежить від віку, статі та маси тіла обстежуваного кількість підйомів на стандартну подвійну сходинку протягом 1,5 хв (табл. 12), або подвійну кількість підйомів за 3 хв при подвійній пробі (висота кожної сходинки 23 см). ЕКГ фіксується до і після навантаження. Субмаксимальні тести, на зусилля використовуються в спортивній медицині при тестуванні висококваліфікованих спортсменів. Дослідження показали, що найбільш цінна інформація про функціональний стан кардіореспіраторної системи може бути отримана при обліку змін основних гемодинамічних параметрів (показників) не в відновлювальному періоді, а безпосередньо під час виконання тесту. Тому і збільшення навантажень проводиться до досягнення межі аеробної спроможності (максимального споживання кисню - МПК). Використовуються також різні велоергометрія, тредмілли та ін У разі перевищення вікових меж ЧСС (табл. 13) навантаження доцільно припинити. Крім перевищення вікових меж ЧСС фізичний тест повинен бути припинений і у випадках виникнення клінічних або електрокардіографічних ознак, що вказують на досягнення межі переносимості навантаження. Клінічні ознаки: 1) напад стенокардії навіть за відсутності змін на ЕКГ; 2) сильна задишка; 3) велика втома, блідість, похолодання і вологість шкіри; 4) значне підвищення артеріального тиску; 5) зниження артеріального тиску більш ніж на 25% початкового; 6) випробуваного відмова від продовження дослідження у зв'язку з дискомфортом. Електрокардіографічні ознаки: 1) виникнення частих екстрасистол (4: 40) та інших виражених порушення ритму; 2) порушення передсердно-шлуночкової і внут-ріжелуд очкової провідності; 3) горизонтальне або коритоподібного зміщення вниз сегменту ST більш ніж на 0,2 мВ в порівнянні із записом у спокої; 4) підйом сегменту ST більш ніж на 0,2 мВ, що супроводжується опущеними його в протилежних відведеннях; 5) інверсія, або виникнення загостреного і піднесеного зубця Т, зі збільшенням амплітуди більш ніж в 3 рази (або на 0, 5 мВ) в порівнянні з вихідним в будь-якому з відведення (особливо V); 6) зменшення амплітуди зубця R не менше ніж на 50% його величини в стані спокою. Гарвардський степ-тест (L. Broucha, 1942) полягає у підйомах на лавку висотою 50 см для чоловіків і 43 см для жінок протягом 5 хв в заданому темпі.
|